Як виховати самостійність

Забираючи дитину з дитячого садка, часто можна спостерігати дві діаметрально протилежні ситуації: один малюк, пихкаючи і червоніючи від напруги, застібає гудзики і обмотується шарфом, а інший сидить маленьким королевичем, прихильно простягаючи то одну, то іншу ногу колiнопреклоненному батькові, що зав'язує йому шнурки на черевиках. Або на загальних дитячих святах: один їсть сам, хай не дуже акуратно, розмазуючи крем по обличчю, а іншого годує з ложечки турботлива бабусина рука. Поки він маленький, нам складно зрозуміти, що зовсім скоро він подорослішає і буде жити своїм життям. Але щоб це життя не стало для нього страшною несподіванкою, повною неприємних вiдкриттiв, готувати малюка до нього треба вже з самого раннього віку, виховуючи в ньому самостійність.

Зачатки самостійності є навіть у однорічного немовляти, коли він відпускає ваш палець і робить перший крок. Психологи вважають, що в три роки, коли дитина вже починає усвідомлювати себе як особистість, слід потихеньку привчати її деякі найпростіші речі робити самiй. Тим більше, що малюк і сам до цього прагне: він починає копіювати ваші дії, йому хочеться взяти участь в повсякденному житті: прати, як мама, щось лагодити, як тато. Ви готуєте вечерю і накриваєте на стіл, а ваша дочка пригощає ляльок пластиліновими котлетками. Ваш чоловік лагодить машину, а син старанно розбирає на запчастини недавно подаровану пластмасову вантажівку. І тут головне - проявити розуміння і терпіння. Не лаяти за те, що ось знову розвела бруд або він знову зламав машинку, а спробувати обіграти цю ситуацію.

Запропонувати, наприклад, разом спекти печиво - жодна дитина не відмовиться повозитися з тістом і наліпити смішних фігурок. Ваш малюк хоче брати участь у недільному прибираннi квартири? Відмінно. Дайте йому попрацювати пилососом або витерти пил з полиць (під вашим наглядом, звичайно). Зберіть разом з ним розкидані іграшки, а наступного разу ненав'язливо запропонуйте зробити це самому в рамках гри «я допомагаю мамі». Не бійтеся доручати малюкові нескладні завдання, і він буде відчувати свою причетність, потрібність і корисність. Такі прості, здавалося б, речі будуть поступово формувати у нього навички самостійності.

Краще я сама. Одна з причин, чому діти часто виявляються непристосованими до життя, полягає в тому, що часто батькам все простіше зробити самим. Нескінченно чекати, поки дитина самостійно натягне шкарпетки, прічешется, доїсть вівсянку, вмиється - а ви і так в дикому цейтноті і спізнюєтеся на роботу, - здається нестерпним. І з язика злітають фрази типу «давай я сама» або «ти не вмієш, у мене краще вийде». І дитина, по-перше, звикає до думки, що напружуватися не варто, за неї і так все зроблять. А по-друге, і це набагато гірше, починає думати на своєму рівні, що вона погана і лише створює батькам зайві проблеми своїм невмінням робити щось так само швидко, як і вони.

Розвиток будь-якого досвіду вимагає терпіння. Витратьте пару годин у вихідний, щоб спокійно і повільно показати дитині, як застібаються гудзики, зав'язуються шнурки, надягаються рукавички. А потім влаштовуйте змагання хто швидше це зробить і не забувайте іноді піддаватися. Діти не менш азартні, ніж ми з вами, і будь-яка можливість пограти, а тим більше виграти, добре їх стимулює. Якщо постійно практикувати такі речі - у всіх сферах життя дитини, - то первинний посил «пограти» перейде в цілеспрямованість, в бажання домогтися реальних успіхів.

Дві протилежності. Виховуючи самостійність у дитини в ранньому віці дуже важливо вибрати вірну тактику. Гіперопіка - це коли активно гаситься будь-яка ініціатива дитини, спроба щось зробити самому і мотивується це, здавалося б, абсолютно природними материнськими страхами і інстинктами: «ти ще занадто маленький», «тобі це буде складно», «не бігай, впадеш», «не чіпай, поріжешся» і так далі. Дитину не пускають в реальне життя, захищають від найменшої неприємності. Поступово маленька людина звикає до того, що за неї все зроблять, і настільки звикається з нав'язаної роллю, що надалі навіть не намагається щось змінити. А пригнічена потреба в самостійності виражається в тому, що дитина третирує батьків, вимагаючи все більше і більше уваги, не здатна до нормального контакту з іншими дітьми і поступово перетворюється на маленького невротика. Результатом такої манери виховання може стати інфантилізм - затримка в розвитку, що виявляється в тому, що доросла вже людина демонструє фізичні і психічні риси, властиві дитині: примхливість, замкнутість, неможливість прийняття самостійних рішень.

Інша крайність - це часткове або повне самоусунення від підтримки і схвалення самостійних дій дитини за принципом «сам навчиться з часом». Пускаючи все на самоплив, не помічаючи і не заохочуючи спроб малюка щось зробити самому, батьки гальмують в ньому процес розвитку. Виходить, що у дитини немає стимулу купувати якісь нові знання та навички. Малюка обов'язково потрібно хвалити. Зрозуміло, якщо, намагаючись допомогти, він розбив дорогу тарілку або впустив ретельно приготований салат, вам практично неможливо втриматися від виплеску негативних емоцій. Не стримуйте, нехай він побачить ваше засмучення. Але дайте малюкові зрозуміти, що ви оцінили саму його спробу допомогти - «спасибі, сонечко, але давай наступного разу спробуємо зробити це акуратніше». Діти, на відміну від нас, дорослих, дуже добре вчаться на власних помилках.

Кілька практичних порад.
Коли малюк вперше щось намагається зробити сам, не зупиняйте його (якщо, звичайно, це не загрожує його здоров'ю). Початкові його дії будуть наслідувальними, але поступово він усвідомлює зв'язок, наприклад, між навів порядок - стало чисто і почне діяти цілеспрямовано.
Не намагайтеся полегшити йому життя (і собі заодно), роблячи за нього його роботу. Дитині все одно доведеться вчитися елементарним речам. Не станете ж ви до повноліття свого малюка чистити йому зуби або годувати з ложечки.
Поступово привчайте дитину до того, що є якісь речі, які вона повинна робити сама, наприклад, складати свій одяг, книжки, вмиватися, прибирати за собою, і робити це регулярно, навіть якщо лінь або вона вередує. Потрібно, щоб це увійшло в звичку, а звичка - в правило.
Дозволяйте дитинi приймати самостійні рішення: при виборі одягу в магазині або стрижки в перукарні (так, навіть у п'ять років у малюка можуть бути свої уявлення про прекрасне). Дитина зрозуміє, що ви довіряєте їй, і буде дуже вдячна.
Якщо дитина мріє про домашніх вихованців, не відмовляйте. Але попередьте, що основна турбота ляже на її плечі. Вчасно погодувати, погуляти, почистити клітку або акваріум - це серйозна відповідальність. А відповідальність - необхідний і дуже важливий компонент самостійності.
Навіть до маленької дитини ставтеся серйозно, як до дорослого, повноправного члена сім'ї, і, обговорюючи щось, не забувайте запитати про її думку. Це не тільки підвищує самооцінку, але і дозволяє дитині зрозуміти, що її рішення так само важливі, як рішення дорослих.
Не соромтеся залучати дитину до домашніх турбот, аргументуйте це тим, що самі не впораєтеся, заохочуйте її бажання допомогти, хай навіть в дрібницях. Тоді в майбутньому, коли допомога вам буде дійсно необхідна, ваша дитина ніколи не відмовить.